Себацинова кислота – це -довголанцюгова аліфатична дикарбонова кислота з молекулярною формулою C₁₀H₁₈O₄, яка містить карбоксильну групу на кожному кінці молекули. Завдяки наявності цих двох карбоксильних груп себацинова кислота може вступати в реакції поліконденсації з гідроксил{2}}вмісними сполуками-такими як діоли-і, отже, широко використовується для отримання поліефірів, поліуретанів та інших полімерних матеріалів. Його відносна молекулярна маса є основним параметром при підготовці експериментальних рецептур і виконанні теоретичних розрахунків.
Базуючись на молекулярній формулі C₁₀H₁₈O₄, у розрахунку використовуються відносні атомні маси 12 для вуглецю, 1 для водню та 16 для кисню. Загальну масу отримують шляхом підсумовування внесків складових атомів: 120 для 10 атомів вуглецю, 18 для 18 атомів водню та 64 для 4 атомів кисню, що призводить до значення 202. Таким чином, відносна молекулярна маса себацинової кислоти дорівнює 202. Якщо використовувати точніші стандартні атомні ваги, молярна маса приблизно дорівнює 202,25 г/моль.
В експериментальній практиці для розрахунку необхідних кількостей сировини в основному використовується відносна молекулярна маса. Наприклад, коли себацинова кислота піддається полімеризації з діолом, відносні молекулярні маси використовуються для перетворення маси в кількість речовини (моль); потім визначають конкретні кількості сировини на основі бажаного співвідношення карбоксильних груп до гідроксильних груп у реакційній системі. Значні помилки під час зважування або перерахунку сировини можуть змінити співвідношення функціональних груп, тим самим впливаючи на процес полімеризації та молекулярну масу кінцевого продукту.
Хоча відносна молекулярна маса себацинової кислоти є основною величиною в синтезі полімерів, таких як поліефіри та поліуретани, вона має практичне значення протягом усього процесу розрахунку складу. Точний розрахунок кількості себацинової кислоти дозволяє точно визначити кількість інших реагентів, забезпечуючи основу для планування експерименту та коригування параметрів процесу. Тому, щоб забезпечити точність рецептури, розрахунки повинні базуватися на фактичній чистоті та молекулярній масі використовуваної сировини.